Відважний іванофранківець проходить курс реабілітації та вірить у якнайшвидшу перемогу України

Мар’ян Данилюк після звістки про повномасштабне вторгнення росії без вагань прийняв рішення боронити Батьківщину. На той момент він працював у Франції, однак вже 27 лютого хлопець повернувся додому. Просто інакше не міг вчинити. 

Після навчання у 10-ій гірсько-штурмовій бригаді опинився на Харківщині, де захищав рідну землю від ворога. Щоправда, маму з бабусею Марʼян вирішив вберегти від переживань, щодня телефонуючи, нібито все ще з навчань у Коломиї. 

Однак, 26 травня хлопець отримав важке поранення й дотримати «телефонну» обіцянку він уже не зміг. Його телефон розтрощило ударною хвилею під час танкового обстрілу, тож додому хлопець зміг подзвонити лише згодом, коли волонтери подарували новий.

Далі були тижні в реанімації у Харківському госпіталі, а потім його перевели у Полтаву. Наразі триває вже девʼятий місяць курс його реабілітації у Центрі фізичної та реабілітаційної медицини обласної клінічної лікарні. Мар’ян пройшов попередньо чи не всі відділення: проктологію, неврологію, травматологію, ендопротезування, хірургію і навіть алергологію, оскільки підхопив коронавірус.

Завідувачка Центру Катерина Загородня розповідає, що процес лікування був дуже непростим: кістка на нозі була роздроблена на уламки, вакуумом витягували залишки бруду й так проводили операцію за операцією. Пам’ятаємо день, коли він перший раз за чотири місяці самостійно помився. Від щастя тоді плакали усі ми й сам Мар’ян. 

Загалом він переніс 12 операцій. Це був його перший лікарняний досвід, оскільки він завжди був міцним та завзятим. Ще змалку займався різними видами спорту та здобув три золоті та дві срібні медалі. 

Попереду ще одна складна операція. Втім, лікарі захоплюються силою духу захисника та радіють, що хлопець на очах повертається до життя і почав ходити.

За словами лікарів, у випадку з Мар’яном йшлося про ампутацію руки, оскільки було серйозне поранення плечової кістки, але кінцівку таки вдалося зберегти. Тепер для відновлення чутливості потрібен час і терпіння. 

Пані Ірина, мати Мар’яна, постійно поруч із хлопцем та допомагає йому пройти цей етап. Жінка пригадує, що коли побачила сина вперше, то жахнулась: три складні переломи у лівій нозі й один – у правій, травма руки, розтрощене стегно та численні внутрішні пошкодження. Однак Марʼян каже, що не змінював би свого рішення, бо мав захистити своїх, аби ворог не кривдив наших дівчат, аби не вбивав наших людей. 

Зараз хлопець показує неабиякий прогрес та з успіхом проходить реабілітацію. У квітні минулого року своє 25-річчя захисник зустрів на фронті. Нині він вірить, що свої 26 святкуватиме вже у переможній Україні в колі рідних та близьких.